четвер, 28 лютого 2019 р.

МЗС-2 або пропозиція для головреда

Так, життя покликало потребу в другій серії.

Більше про це тут. А саме про потребу в продовженні розмови в рамках МЗС, бо побачивши матеріал від  головного редактора НВ в навчальному курсі "Соціальний капітал", не можна ж було не згадати про цей проект?

Згадка вийшла розлога.

1. До статті Віталія Сича


Ситуація чи проблема відома і широко повторювана у різних мережевих спільнотах. І дійсно, може бути названа головною чи принаймні дуже важливою. Звісно, в Фейсбуці так, як описано в матеріалі пана Віталія, поводяться прості, пересічні українці. Почути таке про лідерів суспільної думки, активістів було дещо несподівано, але не дуже. Бо звісно ж, ми один народ і як десятки і сотні телеефірів показують кожного разу щось подібне, то чого ж дивуватись? Хіба що поширенню цього явища на вищі щаблі соціальної чи інтелектуальної драбини.

Що ми і росіяни синхронно втрачаємо гідність, назвемо це так, то це зовсім не дивно: зарплата і пенсія тут відіграють головну роль. Як люди стають все біднішими, то звідки в них візьметься приріст поваги до себе і сусіда? Тим більше, бажання щось з тим сусідом обговорювати. І це ж на фоні всього того бла-бла-бла, що подає на людину наш політикум через телевіконце у великий світ.

Але пораду бути ввічливими і толерантними, та ще й посміхатись я не можу вважати прийнятною для головного редактора. Ні, порада добра, але чи цього достатньо? Дивлячись на це, зокрема, виходячи з досвіду проекту МЗС. То в мене є конкретні пропозиції - навіть три - найпростіша... і ще дві.

2. Найпростіша


Невміння чи небажання розмовляти - велика суспільна проблема, погодились. Наведений раніше приклад форуму "Як просуватись до миру" є тим більш показовий, що предметом того обговорення були як раз обговорення в суспільстві як такі. То давайте навчатись? Конкретно. Робити практичні кроки в цьому напрямі.

Для редакції НВ це могло б виглядати так: ... Ну, тут треба подумати головному редактору разом зі своїми колегами.

А для початку або для першого досвіду: чого б нам (вам, пане головред) не спробувати продовжити МЗС? Запросити поважних авторів подати другу статтю в цьому циклі. Вже з урахуванням того, що написано раніше колегами. Зробити наступний крок в дискусії. Ти сказав, тебе почули, відповіли - і ти пішов далі: почув, подумав і кажеш знову, але вже на новому рівні розуміння проблеми. Просто? Як на мене, то дуже. Але ж так не робиться поки що в українських ЗМІ? Чи я чогось не знаю?

3. Просунута


Справжня ефективна чи результативна дискусія потребує організації. Наведена в п.2 пропозиція, як її зреалізувати, може дати тут дуже цінний досвід. А відтак основу для роздумів і поштовх для того, щоб запровадити в роботі редакції новий формат. Так, дискусія. Зрозуміло, що це буде серія публікацій від авторів, що погодились взяти участь саме в такому форматі, але не будемо поспішати, розглядати деталі, як в нас ще нема згоди від головреда (чи головредів) щодо доцільності такої новації. Як буде, то і поговоримо, а тепер от саме про головредів.

4. Супр-екстра


Приклад співробітництва, спільної роботи могли б подати і головні редактори чи редакції ЗМІ. Дійсно, от можна ж було б дискусію, згадану в п.3, провадити в кількох ЗМІ паралельно. Ну зрозуміло, що це було б набагато ефективніше, вплив на суспільство був би набагато результативніший - ну що там казати, гуртом же краще?

Співробітництво редакцій? Так, крім НВ, що вже згадана, я запрошую День і Ларису Івшину (це моя газета, я її знаю і вдячний за те, що вона допомогла багато чого зрозуміти свого часу). А також Главред і Уляна Кондратенко. А от цей сайт мені зовсім не знайомий, я тільки назву бачив багато разів. Але ж назва яка, дуже добре пасує до теми.

Маю принагідно зацитувати зі слів Лариси Івшиної:

ЛАРИСА ІВШИНА: «У СУСПІЛЬНОМУ І КУЛЬТУРНОМУ ДІАЛОЗІ НЕ ВИСТАЧАЄ ПРЯМОТИ В ПРИНЦИПОВИХ ПИТАННЯХ»

А от що думає про суспільний діалог пані Уляна Гуль не знає.

Але повернімося до гіпотетичного спільного проекту. В мене і тема є, пряме і принципове питання, як пропонує пані Лариса. Політичний світогляд: політик, журналіст, громадянин. Дуже важлива тема. Варта зусиль трьох редакцій? Спробую аргументувати.

Як на мене, то в нас вкорінилась погана традиція, яку треба змінювати: публічні особи не відкривають суспільству своїх політичних переконань. Може не мають? Так же зручніше - їм, а нам?

Зрозуміло, що це тільки пропозиція. Можна обговорювати. Як є бажання. Чи розуміння важливості подати суспільству приклад. Особисто. Як там Мирослав Маринович пропонує.

---

Не вийшло. Редактори не відгукнулись, підкріпивши особисто враження про те, що з діалогами в нас таки дуже погано. Не відбуваються.





Немає коментарів:

Дописати коментар