Мости замість стін. 1

Прочитав на сайті НВ чудовий текст, красне письменство на теми нашого політичного життя. Написав відразу так:

З великим задоволенням прочитав - немов у тому вагоні з авторкою поруч посидів. Майнуло щось бунінське. Звісно, коли в дорозі розмовляєш з незнайомою людиною - то це одне, а коли читаєш в Мережі есей у руслі поважного спільного проекту (НВ-ПЕН) - то це вже щось інше. Не можна відразу ж відповісти, треба враження впорядкувати, питання сформувати - чудово, що кінцевої зупинки і прощання не буде. Мережа ніколи не добуває свого нічного руху, завжди буде продовження.

А потім сів збиратись з думками.

1.1 Термінологія

Коменти до статті пишуть у специфічному стилі. Це має бути коротко і чітко. Тому спочатку треба визначитись з термінологією.

Нація громадянська (НГ) - державно оформлена територіальна поілетнічна спільнота. Україна йшла до державності через УНР, УРСР - то були фази історичного процесу. Україна може бути розділена на Галичину, Поділля і Таврію в русі історичного процесу, зупинити який неможливо. Найкращий приклади - Каталонія, Шотландія, баски, курди. Може за 50 років вони будуть незалежними державами. Може за 200 років держав не буде.

Нація націоналістична (НН) - тисячолітня сакральна єдність живих, мертвих і ненароджених.

Етнос - культурна спільнота, визначена мовою в першу чергу, але не тільки. Україна майже стовідсотково населена бікультуралами, що в різних пропорціях належні принаймні до двох мов (і культур) - української і російської.

Етнічний націоналізм - притаманне традиційному (селянському) менталітету намагання видалити зі свого оточення "іншого", прагнення етнічної чистки суспільства. Освіта майже завжди просуває людину до іншого політичного світогляду - християнсько-демократичного або соціалістичного (може ще ліберального або ще якогось). Але не автоматично. Професор медицини або й історії може бути переконаним націоналістом. Але це поодинокі випадки, в європейському суспільстві - на притаманному йому рівні освіти - дві базові ідеології мають по 20-30 відсотків підтримки виборця, що дозволяє їм створювати ефективний стабільний уряд.

Політичний націоналізм - ідеологія відокремлення певної території у якості самостійної держави.

Проект "Мости замість стін" (МЗС) - не можу сказати, що це. Воно є, але що саме мається на увазі, нам не пояснили. Може його мета полягає в тому, щоб одержати на НВ три публікації від ПЕНу. Тоді проект вже завершено. А може п'ять публікацій чи 12 за рік? Тоді маємо очікувати продовження. А може проект дасть нам (чи не нам) документ з назвою "Концепція співробітництва НВ і ПЕН до 2030 року"?

1.2 Минуле

Що було у тому вагончику насправді чи хто такий Петлюра - про це краще не починати без істориків, в нічному вагоні, бо не дійдемо згоди гарантовано. Іспанці наклали в певний момент табу на розбірки щодо подій своєї громадянської війни - і зробили мудро. Я от нещодавно про Маркса таке почув... На кафедрі марксизму-ленінізму нам про це не розповідали. То як базувати щось на певних уявленнях (чи міфах) про минуле, то можна схибити в планах на майбутнє.

Відтак краще думати про майбутнє, виходячи не з власної історії, яку ще треба чистити і чистити від міфів, а просто беручи за взірець Європу. Це набагато продуктивніше.

1.3. Комунікація

Процес комунікації складається з кроків. Особа А озвучує тезу. Особа Б - антитезу. Як це відбувається в нічному  вагоні, то все зрозуміло і просто. Але як особа А пише есей, то антитезу вона може одержати тільки в коментах до статті (може ще хтось телефоном щось скаже чи в приваті). А може й не одержати - як на сайті нема такої можливості, або ніхто з читачів не прагне спілкування з автором. А може одержати і зігнорувати. Комунікація не відбулась.

За моїми спостереженнями, українські автори на різних-різних ресурсах не прагнуть комунікації. Написав - діло зроблено. А як же суспільний діалог? Експерти-суспільствознавці (і усілякі європейські документи, настанови) в один голос твердять: саме це дуже важливо і саме це є шляхом у Європу. Тоді ми ще не рушили. Ми ще в електронному варіанті газети Правда: накачуємо в суспільство певну точку зору на життя і не цікавимось відгуком. Ну є ж можливість писати коменти - пишіть, це демократія. Не скористались? Так це ваші проблеми, ви ще не дозріли...

Я зараз пишу антитезу до есея пані Катерини. Звісно, в надії, що вона відповість. Але без ілюзій.

Зверну увагу, що учасники проекту МЗС між собою не комунікують. Ну, вони, звісно, можуть бути знайомі, може, навіть, навчались разом з першого класу. А може і не знайомі. Але в рамках проекту вони не комунікують. Я в статусі члена-кореспондента роблю другий крок діалогу: формулюю антитезу. Чи відбудеться продовження? Побачимо.

Як комунікація завершується рішенням (погодженим документом), то вона результативна. Як ні, то її результат полягає тільки в навчанні учасників, що одержали від співрозмовника певну інформацію і відтак збагатили своє уявлення про світ.

Питання комунікації дуже складне для суспільствознавця. І просте для модератора чи контент-менеджера: кількість учасників форуму, кількість повідомлень, кількість відповідей (коментів) - все дуже легко порахувати. Зробіть це для проекту МЗС самостійно, як навчальну вправу з питань вимірювання суспільних комунікацій.

1.4 Галичина й Таврія

Велика частина тексту пані Катерини присвячена деталям відмінностей галичан і подолян. Оскільки я презентую тавричан, то не можу тут втручатись із повним знанням предмету, зауважу тільки, що друга частина проекту МЗС (Катерина Ботанова) дає чудові відповіді на ці питання з європейського досвіду. І ми тут повертаємось до комунікації в межах проекту: як вона відсутня, то чому - не потрібна? Що таке цей проект, яка його мета? 

1.5. Єднання

Висновок чи заключна пропозиція пані Катерини стосується саме єднання. Ну, будемо вважати, що галичан і подолян. Приєднаємо ще умовно і тавричан. 

Маю тут нагадати, хто не знає, що Миколаїв стоїть на давньогрецькому культурному фундаменті. Ми, на відміну від Галичан, що хизуються тепер "своїм" Францом-Іосіфом, безпосередньо ведемо свій родовід від князя Вітовта, а в дальшій перспективі - від Ольівії, що, зрозуміло, є частиною колиски цивілізації.

Та годі жартувати, повернімося до єднання громадян сучасної України: я цілком згоден - не знаю, хто б був проти (на словах). Мені відомий навіть спосіб чи метод такого єднання: спільна робота сьогодні замість згадок про те, що було в нашій тисячолітній історії колись. Бо  згадана війна як фактор єднання не надто надійна. Адже пересічний тавричанин не може  не знати, що війна почалась на Майдані. І не Росія напала на Україну як колись Гітлер на СРСР, а олігархи вирішили залучити до з'ясування своїх майнових стосунків холопів зі зброєю. Відтак базою для єднання опір вигаданій агресії не годиться. Непереконливо.

Може навчання? Може ми всі разом маємо навчатись політичній грамоті? Ми ж кажемо, що політична культура в нас тоє... Ну нема цієї культури. А як її здобути? Навчатись. Щоб одержати сертифікат про відбуття курсу? Ні, щоб одержати політичну свідомість. Як ми вже зазначили раніше, природний, стихійний, незайманий (нативний, як кому вже англійська ближче) політичний світогляд - це націоналізм. Етнічний. А може й регіональний, як вчитатись у спогади пани Катерини про її знайомих галичан. Рух - особистий і суспільний - полягає в тому, щоб з націоналіста зробити в політичному відношенні щось інше. Ну кому що ближче - соціаліста, консерватора, ліберала. Але поки в країні 1-2 відсотки виборців не пристали на певну ідеологію - це не Європа. Це пострадянське болото.

То як?

І тут, насправді, два запитання. Чи годиться пропозиція для реалізації і чи відбудеться комунікація дійсного члену проекту з членом-кореспондентом (див. вище). А може й з іншими учасниками проекту - дійсними чи кореспондентами.

---

Авторка не відгукнулась. Інші відвідувачі сайту теж. Один комент (1.2) загубивсь (Цензура? Чи я забув поставити?) Отже, комунікація не відбулась. Хоча на ФБ один старий знайомий комент побачив і, можливо, зацікавився.