Розмовляли з Володимиром Путіним

Я і Володимир Козак.

Останній абзац варто розглянути окремо, бо надто він багатозначний:

І для початку зацитуємо з позначками відповідних фрагментів, що містять важливі тези:

Що значить не повернеться[1]? Он, Крим і Донецьк вже повернулися[2].. Захоче Путін - завтра регіони від Одеси і до Сум там опиняться[3].. Ми ж не готові чинити спротив[4].. Вбивати ворога - це "погано"[5]..
І йдеться не про внутрішню кухню, без кремлівського впливу ніяких ризиків навіть подальше обрусіння не становило[6]. Ну було б більше тих, хто вважав себе малоросами[7].. Проблема якраз і є в тому, що є РФ, країна, яка не визнає самого права українців мати власну державу і веде проти України гібридну війну[8].

1. Повернення до повноцінного імперського стану неможливо з історичних причин. Вже СРСР був чимось дуже відмінним від царської Росії чи Австро-Угорщини. Це була таки федерація, в якій Україна оформилась на 99% як самостійна. В 91 році в неї все було для того, щоб стати повноцінною державою. Ззовні. А от внутрішнього змісту відповідного не було. І зараз майже нема, його треба будувати, викохувати. Політичну систему в першу чергу. І, підкреслимо, саме за змістом. Який може дати тільки свідомий, політично навчений громадянин. За європейською чи американською схемою складеться наше партійне життя - то життя покаже, але без ідеологічного кістяка нація існувати не може. Що ми і бачимо як результат оцих 30 років.

2. Крим і Донецьк не можна рівняти з багатьох причин. Але головна очевидна: в Криму населення не хоче бути в Україні, хоч це було висловлено на незаконному референдумі. А от в Донбасі населення поки що хоче бути саме в Україні, хоч  іншій, не майданівській. Це велика різниця. Втім, з часом це може змінитись. І цей фактор часу - він не на нашу користь грає. Путін зацікавлений в продовженні конфлікту без меж: п'ять, десять років, він може його підтримувати, йому це не становить великого клопоту. А зиск дає великий. А нас руйнує. Як доказ неспроможності цієї держави захистити громадян. Загалом бути саме державою, а не іграшкою в руках олігархів.

3. Путін, втрутившись в Донбасі, мав, скоріше за все, певні плани щодо Одеси і Харкова. Але вони ж не відгукнулись на заклик до повстання проти Києва. І відтак зупинили просування гібрідних військ. Бо вони ж не військові в повному розумінні, а саме гібрідні, можна сказати диверсійні чи спеціальні. Вони не можуть встановити певний режим на території, що цього не бажає. В ОРДЛО це було забезпечено місцевими олігархами, а деінде - ні. А можливості у Путіна як Сталіну в 39 році зайти на територію України саме великою армією нема. Ну просто нема, історично не ті умови абсолютно. Економічні в тому числі, військові - всі.

4. У військовому сенсі так, якщо мати на увазі саме війну з Росією. Але невдача з просуванням ОРДЛО на Одесу і Харків, подальші події з виборами показали: Південь і Сход у жодному разі не мають бажання навертатись до Путіна за допомогою в облаштуванні свого життя. Це і є найкраща оборона, вона робить можливим для Путіна тільки підтримку конфлікту в надії на поглиблення кризи, але не тріумфальне відновлення чи формування Новоросії на території України.

5. Іронія, що тут присутня, абсолютно недоречна. "Не убий" треба повторювати знов і знов за будь-яких умов і в будь-якій країні, тим більше, нам.

6. Зросійщення чи обрусіння потребує визначення більш чіткого. Оскільки і зараз в Україні нема людей, що не володіли б російською на потрібному чи бажаному для них рівні, то що мається на увазі як посилення чи поширення? Відмова від української? Закриття українських шкіл чи перехід вишів з української на російську? Чому б це? Але що мовна ситуація за умови нормальної економіки і миру в суспільстві жодних загроз державі не становить, то це точно.

7. Визначати російськомовних дошкульними прізвиськами - це крок до розбрату, допомога Путіну в тому, щоб вони почували себе в Україні чужими і зайвими. Зайдами, як полюбляють казати найактивніші патріоти.
Що від того може змінитись або до чого таке звернення їх має подвигнути? Відмовитись від рідного мови? Застидатись її як такої, чи, може, своїх батьків, що свого часу з тих чи інших причин в тих чи інших умовах прийняли таке рішення? Бо ж йдеться саме і тільки про російськомовних, про один єдиний фактор чи ознаку, що слугує для зарахування цих людей до певної категорії, визначення як другорядних, несправжніх. В Міхновського чи Донцова це слово визначало щось зовсім інше. І наслідок його вживання був абсолютно інший. Не можна цього не побачити. Як думати не про своє вивищення над тими людьми - вони погані, а я добрий - а про Україну.

8. Це головний момент. Не можна давати Путіну ототожнювати себе з країною і, навіть, з російським світом. Він правитель країни і натхненник "РМ", "Русского мира", а це не Росія і, тим більше, не російський світ. Так, зараз він досяг успіхів в своїх підступних планах, стравив людей, вивільнив ворожнечу, не дає Україні показати росіянам результат справжньої демократії, справжньої європейської політики. Але так не буде завжди. Українці і росіяни, так само, як і словаки чи естонці знайдуть дорогу до нормального життя за цивілізованими правилами. Що для всіх народів однакові: повага, співробітництво, спільна робота над спільними проблемами.