Другий крок

Отже, перший крок відпрацьовано.

Тепер ставимо текст запрошення до участі в проекті на двох миколаївських ресурсах. НикВести і Преступности.нет.

І тут стикаємось з сюрпризом. Ну от, людина конче потребує читання тих книжок, однозначно. Треба буде запросити. Персонально.

Не вдалось. Нема в Фейсбуці. Але, от гра електронних сил, є інший Юрій Будник. Мій знайомий. І, що характерно, в нас 65 спільних друзів, тобто ми належимо до якогось певного кола людей. А що ще цікавіше, так це те, що цей Юрій Будник навчавсь в академії СБУ. Це ж в тему? Ще й як! Не можна таку нагоду втратити. Чудовий приклад.

Я тут зараз напишу для миколаївського Юрія, що думаю про його текст. А потім запрошу київського приєднатись до розмови. Ну і до читання тих двох книжок, звісно.

1. Такі заголовки використовувати не слід ніколи, а надто в сьогоднішній Україні, вони розпалюють пристрасті.

2. Пану Юрію треба розібратись краще з етнічним і громадянським, побачити в собі і в кожному з миколаївців етнічне (російське, українське, а може єврейське чи молдавське) і громадянське (радянське чи пострадянське, про приклади чого він пише, і європейське, чого ми всі прагнемо).

3. Приписування росіянам, не має значення, чи етнічним, чи за громадянством всіх тих чеснот, про які йдеться, є абсолютно неправомірним, провокаційним і шкідливим для України передовсім. Це риси радянської людини, етнічного росіянина чи українця, білоруса чи грузина, що партійний контроль втратила, а навчитись жити по-людські не змогла.

4. Російський світ, коли ми кажемо про культуру, знають у всьому світі абсолютно за іншими іменами. Не думаю, що вони не відомі пану Юрію. Отже, він написав не збалансовано, а це просто брак в роботі журналіста. Хоч можна вжити і інші визначення.

---

Потім виявилось, що Фейсбук блокує посилання на цей текст. Шкідливий, каже, порушує Норми. Ну...